Лицарі української духовності

Настали канікули, і учні освітніх закладів роз’їхалися хто куди: дехто -- на море, хтось – до  бабусі, а учні Лінгвістичної гімназії імені Тараса Григоровича Шевченка вирішили відвідати найвизначніші пам’ятки української культури та історії, які підтверджують: українське минуле та духовність є глибокими і віковічними.

ож за порадою учителів української літератури та історії української літератури та – Мотрук Л. І. та Петрінко Л. М., а також за сприяння працівників «Батерфляй-Тревел» учні восьмих та десятих класів відвідали Київ – столицю України, багату на такі дива, як величний собор Софії Київської, дивовижну Києво-Печерську лавру та не менш чудову Києво-Могилянську академію – колиску видатних людей, що нагадали світу про існування славетної і гордої України. Проїжджаючи безкраїніми пшеничними полями, група туристів приїхала до Канева  – місце поховання Великого Кобзаря, про яке той згадував у своєму безсмертному заповіті. Подолавши нелегкий шлях на Чернечу гору, а саме 358 сходинок, ми підійшли до величної могили Кобзаря і захоплено завмерли. Чи є на світі поет, могила якого була б таким дорогоцінним скарбом, як могила Тараса Шевченка на Україні? Кожного року  тисячі людей, старих і молодих, своїх і чужих, видираються на високу гору і з хвилюванням, яке не передати, схиляють свої голови перед Тарасовою могилою. Незабутні враження у гімназистів  та вчителів залишилися від екскурсій у музей Т. Г.Шевченка.  Там ми  побачили більшу частину речей, робіт та видань «Кобзаря», які належали Шевченку. Проходячи залами музею, ми торкнулися серцем долі Тараса – трагічної і величної долі України. Тут мимоволі сповнюєшся священним духом віри, що Україна є і буде вічно. Екскурсанти мали змогу побачити оригінальні малюнки, картини, автопортрети пензля Шевченка. Більше за все мене вразили картини Шевченка, виконані сепією. Він голкою писав картини, використовуючи природну фарбу. Це надзвичайно кропітка праця. Велика колекція картин Шевченка справила незабутнє враження не тільки на мене, а і на всіх учнів, як і розповідь екскурсовода про життя Тараса Григоровича, яке було повне несправедливості, заслань і страждань. Та серед цих страждань єі кілька світлих моментів: багато закоханостей, які, на жаль, не завжди були взаємними, слава і люди, які вірили Кобзарю, бо той знав, що український народ не впаде, не зламається. У цьому музеї зберігалось багато раритетних видань збірок Шевченка,однією із яких було видання 1880 року. Лінгвістична гімназія пишається  тим, що теж має раритетні видання – «Кобзар» Шевченка 1908 року (в-о Шмідт, Санкт-Петербург). Як і в музеї, у школі імені Кобзаря зберігаються видання віршів Шевченка мовами світу.

Переповнені вдячністю до Кобзаря, ми почали декламувати безсмертні вірші Шевченка біля його могили. Усім хотілося декламувати їх саме тут, щоб Кобзар чув і знав: його слово не забуте. Сторонні відвідувачі Чернечої  гори, почувши безсмертні поетові слова, із вдячністю та захопленням аплодували юним декламаторам. На згадку про цю екскурсію на 413 сторінці славетної книги відгуків у музеї Шевченка ми зробили пам’ятний запис:

«Схиляємось у великій пошані перед генієм Великого Кобзаря!
Віримо, що Україна – ненька, як і хотів Тарас, стане раєм на землі.
Щиро вдячні за цікаві розповіді екскурсоводам музею!..»

Ми вдячні долі, що подарувала нам можливість побувати на Шевченківської землі, ще раз доторкнутися серцем до великої, геніальної постаті Кобзаря. Адже саме тут кожен із нас відчув величезне бажання щодня жити і творити за його заповітом. Сюди має прийти кожен, хто вірить у справжню вільну Україну і натхненно будує її.

Поклавши квіти до могили Тараса, ми продовжили  мандрівку до козацької столиці Чигирин, де гетьман Богдан Хмельницький у своїй резиденції приймав рішення стосовно долі українського народу. Екскурсоводи люб’язно провели учнів по залах, які були наповнені духом бунтарства, запахом старовинних речей та блиском криці і масла на дивовижних картинах, які залишилися у спадок українцям. Далі на мапі поїздки -- батьківська хата Б. Хмельницього, Суботів, яку зруйнувала турецька навала, але силами небайдужих її відбудували до майже первісного вигляду. Шпилі родинної церкви сяяли, засліплюючи, а я відчувала дивне піднесення, оглядаючи хатинку-мазанку, криницю Богдана, з якої пив майбутній гетьман, а згодом -  ми, учні Лінгвістичної гімназії.

Далі – Умань, де розкинувся найкрасивіший дендрологічний парк України – «Софіївка», названий так на честь дружини Станіслава Потоцького, який з великого кохання розпочав будівництво у 1796 році, витративши на нього загалом 6 років і в день народження Софії Вітт-Потоцької поема з каменю, води, рослин і скульптур відкрила свої обійми для сімейства магната Станіслава, а згодом і для мільйонів поціновувачів природи. Автором архітектурного проекту став Людвіг Метцель, який матеріалізував у надрах Софіївки сцени з поеми Гомера «Одіссея». Домівку у вигляді ошатних постаментів в Софіївці знайшли скульптури і міфічних постатей, таких, як Одіссей, Паріс та Меркурій, і мудреців: Арістотель, Платон і Сократ. Після того, як відвідувачі загадали бажання в гроті Каліпсо, послухали легенди про підземну ріку Ахеронт, відчули і радість, і смуток, адже полишати таке благодатне місце не хотілось нікому.

Отак учні Лінгвістичної гімназії провели перші дні літа, торкаючись високого і чудового.  На жаль, ми часто шукаємо красу в закордонних містах, їхній історії та культурі, не помічаючи найдивовижнішого і найцікавішого, що сховане у минулому нашої держави.

Учениця Лінгвістичної гімназії ім. Т. Г. Шевченка, Руснак Богдана.