Тиша проникла у кожен куток великої зали Лінгвістичної. Затамовані подихи і широко розплющені очі. Погляди спрямовані на юнака на сцені. Ще кілька років тому він навчався тут, ходив коридорами школи та мріяв про безтурботне майбутнє. І воно навіть почало вимальовуватися, збуватися крок за кроком. До 24 лютого. До переломного ранку всієї країни. Він зробив вибір водночас, не думаючи, не розставляючи за і проти. І зараз він сидить на сцені, рік потому, ніби такий самий, наче не було Бахмута, кількох поранень, контузій та смерті, яка впритул переслідувала його увесь цей час. Спокійно слухає питання пʼятикласників. «Як Ви прийняти рішення йти на війну?», «Що найпрекрасніше і найстрашніше Ви бачили?», «Що допомагає Вам триматися там, під кулями?», «Чи багато побратимів втратили?», «Чи завжди вдається забрати тіла полеглих?». Такі недитячі питання, на які неможливо відповісти по-справжньому правдиво.
Він розмірковує, вдивляється у десятки прикутих до нього очей, зважує тишу, що висить на волоску. Хоче бути щирим, але щоб не зламати. Справжня війна не для дитячих вух…
І йому вдається. Розповісти не про темряву і страх, не про кров і відчай. Про відданість, відвагу і підтримку, про силу волі і силу духу, про радість і людяність, про скрипку, що руками побратима звучить посеред мороку.
Неможливо знайти вдячніших слухачів. У вишиванках і синьо-жовтих стрічках вони бачать на власні очі, як сторінки книг оживають на їхніх очах. Ось він — один з тисяч справжніх героїв, на яких тримається зараз увесь їхній світ. Їм хочеться подякувати, висловити все, про що зазвичай мовчать, але слів виявляється недостатньо. Тоді вони приносять малюнки-обереги, солодощі й крихітні сувеніри, обіймають, усміхаються спочатку боязко, а потім усе ширше. Із вдячністю за кожен шкільний день, за спокійний сон, за можливість бути дітьми, за синьо-жовті стяги на рідних вулицях.
Юнак теж усміхається, більше, ніж зазвичай, він відчуває цю щиру дитячу любов, наповнюється нею по вінця, щоб, повернувшись знову в пекло, огорнутися нею, наче захисним плащем.
Дякуємо за зустріч Сергію Гегедюшу. Вдячні всім учням та батькам, хто долучився до збору коштів. Дрону бути!
